Велике бажання допомагати людям – відіграло вирішальну роль у становленні мене як лікаря. А офтальмологію я вибрав тому, що ця спеціальність була найбільш близька до фізики, яку я любив. Ну і звичайно, за те, що це та професія, яка дозволяє повертати людям зір.

Допомога людям – це моє покликання. Моя місія. Моє завдання у цьому житті. Я вважаю, що кожен має бути спеціалістом у своїй справі. І намагаюся реалізовувати себе в тому, що найбільше вмію. У мене стаж хірургічної діяльності – 35 років. Спеціалізація – рефракційна хірургія та хірургія косоокості.

Про освіту та про те, що все невипадково

Мої батьки з найбільш мирних професій. Батько – будівельник. Мама – вчитель із більш ніж 40-річним педагогічним стажем, з них 23 роки – директор школи, в якій я навчався. Уявляєте, як мені було непросто)) У мене в атестаті єдина «4» з російської мови та літератури, це предмети, які викладала мама. Вона просто не могла поставити мені п’ятірку, бо була дуже відповідальною людиною і, мабуть, цим я пішов у неї.

У дитинстві друг батька, зав.хірургічним відділенням, подарував мені хірургічний ковпак. Це був, мабуть, якийсь знак згори, бо після школи я одразу пішов до медичного інституту. І вже тоді знав, що буду лише хірургом.

Про перші кроки у професії

Інтернатуру я проходив у Київській обласній клінічній лікарні під керівництвом Бобрік Лариси Михайлівни. Саме вона закохала мене у професію лікаря-офтальмолога та показала, наскільки це благородно, здорово, та чудово бути офтальмологом. Під її керівництвом я зробив свій перший кон’юнктивальний шов, перше проникаюче поранення, першу операцію з катаракти.

Моє перше місце роботи лікарем-офтальмологом було у Згурівській центральній районній лікарні (Київська область). Там створювали район для переселенців із Чорнобиля. З обладнання — лише стара щілинна лампа, яку ми привезли із собою, і більше нічого. Проте було дуже цікаво. І звісно, ​​було величезне бажання допомагати людям. Там я вперше почав самостійно оперувати. Але на певному етапі зрозумів, що хочу більшого і вступив до клінічної ординатури до професора Сергієнка Миколи Марковича до Центру мікрохірургії ока.

Мій шлях у дитячій офтальмології розпочався у 1999 році, коли я отримав запрошення до Обласної лікарні до офтальмологічного відділення на посаду ординатора дитячого відділення. Там моїм керівником була Макарова Оксана Юріївна. І саме з нею я почав робити операції з косоокості.

Про  намагання та реалізацію цілей

Для моєї невгамовної енергії завжди було недостатньо займатися лише дитинством. Мені хотілося спробувати щось нове. І в жовтні 2004 року я перейшов працювати до приватної офтальмологічної клініки «Ексімер». І це, звісно, ​​був зовсім інший рівень. Інший темп життя. А такого обладнання навіть у обласній клініці не бачив!

Офтальмолог має навчатися безперервно. І навіть доживши до сивого волосся, ти, на щастя, усвідомлюєш, що сидіти на місці не можна. Потрібно постійно розвиватись. Ти чогось досяг, навчився – ставиш перед собою нове завдання. І так уперед – етап за етапом.

Мені подобається міняти себе – крок за кроком, долати труднощі. Це піднімає тебе у своїх очах, коли ти кажеш собі: «Так. Ти можеш. Ти це зробиш!

Я вважаю, що кожен лікар на своєму місці має отримувати задоволення від своєї роботи. Нести користь пацієнтові, якому ми, по суті, служимо.

Про внутрішні завдання та перемоги

Саме, працюючи в «Ексімері» я усвідомив, що ми служимо пацієнту. У нас на чолі стоїть саме пацієнт. Кожна людина індивідуальна, зі своїми проблемами, складнощами, характером, захворюваннями. І до кожного потрібно вміти знайти підхід, і обов’язково допомогти.

Зараз переді мною завдання – навчити молодих лікарів робити операції з косоокості. І це навіть не завдання, а внутрішня потреба. Я вже майже 25 років оперую косоокість, як дорослих, так і дітей. І я маю що передати, чому навчити молодих спеціалістів. Є бажання, щоб хтось після тебе робив те, що вмієш ти, а згодом, можливо, навіть краще. І це реально якась перемога.

Я також реалізую себе як керівник клініки. Буквально за останні два роки, наша клініка зробила просто геометричний ривок у всіх напрямках: щодо оснащеності операцій, розвитку лікарів, впровадження технологій, які ми почали використовувати у клініці. Це просто неймовірний прогрес. І ми не збираємось на цьому зупинятися.

Про інновації та технічний прогрес

Першу лазерну корекцію я зробив у 2005 році. З того часу рефракційна хірургія зробила величезний ривок уперед. Адже це один із найінноваційних напрямків в офтальмології. І, саме, у нас у клініці зараз з’явилося найновіше шикарне обладнання: Schwind Amaris, один з найкращих кератотопографів Sirius, сучасні технології лазерних корекцій.

Ми в «Ексимері» робимо найпрогресивнішу ФЕМТО-лазерну методику корекції зору. Ми розвиваємо унікальну технологію 5D Sport Smart Surf. Також пропонуємо пацієнтам з віковою далекозорістю – новітню технологію PresbyMAX®. Нам є куди розвиватися, тільки потрібно ставити перед собою цілі та їх реалізовувати.

Якщо раніше забезпечити хороший зір – це була перемога, то зараз це просто частина роботи. Зараз для пацієнта важливо – якісний, стабільний зір без гало-ефекту, відблисків, засвітів. І ми зробили великий прорив у цьому напрямку – ми забезпечуємо високу якість та стабільність результатів.

Ми розвиваємося, розвиваємося та розвиваємося. У нас є багатопрофільна офтальмологічна клініка. Важко сказати, чого ми не можемо робити щодо офтальмології. Починаючи від перевірки зору у дитини з нульового віку і до ста років, ми можемо надати пацієнтові кваліфіковану офтальмологічну допомогу.

Про хобі та захоплення

Хобі – це моя робота. Я й удома на роботі. Мені постійно дзвонять, консультуються. У вільний час читаю спеціалізовану літературу. Живу роботою.

Відпочиваю я душею у родинному колі. Будинок для мене – це маленька фортеця, де я можу переключитися від роботи та відволіктися від повсякденної метушні. У мене вдома – 130 кущів троянд. Шикарний фруктовий сад важко знайти, що у нас не росте. У мене три собаки. 4 коти. І начальник штабу будинку – моя дружина. Вона зуміла створити таку ауру, яка творить.

Добре, коли на тебе чекають. Коли на тебе сподіваються. Коли є люди, які потребують твоєї допомоги. І це стосується не лише будинку, а й роботи. Коли ти їдеш у клініку і знаєш, що на тебе чекають, що ти можеш комусь допомогти, підказати, розповісти — це дуже важливо.

Про те, чому вибирають клініку «Ексімер»

У нас в «Ексімері» багато пацієнтів, які лікуються сім’ями, або прийшли за рекомендацією друзів, знайомих, рідних. «Ви оперували мою маму, дружину, тітку, кума» — це слова, які я чую дуже часто, і не дивно, адже нам уже понад 22 роки.

До нас приїжджає багато іноземців. Адже зараз межі розмиваються і світ стає одним великим будинком. Приїжджають і американці, і німці, і румуни, і китайці. Чому до нас? Тому що клініка «Ексімер» з ім’ям – це одна з перших приватних офтальмологічних клінік України. І за 22 роки ми зуміли втримати флагманство в офтальмології, напрацювати великий пул людей, які нам довіряють та рекомендують.

Важливі ключі успіху клініки – це лікарський персонал та обладнання. Багато наших лікарів працюють практично з перших днів відкриття. І це дуже важливо. У нас найновіше сучасне обладнання для рефракційної та катарактальної хірургії, ретинології.

Головна фішка нашої клініки – це те, що ми маємо дружній колектив. Ми маємо стрижень. Ми одна велика родина. Великий механізм, у якому кожен гвинтик крутиться у потрібному напрямку та порядку. Ми одне одному і допоможемо, підкажемо, навчимо, підтримаємо.

Про щастя та вдячність

Я дуже вдячний долі, що все вдало склалося, і я став офтальмологом. І я б із задоволенням пройшов ще раз увесь цей шлях.

Що таке щастя? Коли до тебе приходить дитина або дорослий після того, як ти зробив йому операцію і допоміг, і каже: “Доктор, а виявляється на дереві є листочки, і сонечко по-іншому світить”. Хіба це не щастя!

У мене завжди було прагнення розвитку. І я дуже вдячний кожному з тих людей, котрі дали мені імпульс. І на кожному етапі своєї діяльності я говорю: «Дякую. Дякую, що показали мені інший шлях. Дякую, що навчили”.

Кожен лікар повинен бути на своєму місці та мати свою спеціалізацію. І в цій галузі приносити максимум користі пацієнтові, досягати нових вершин і не думати, що це верхівка. Тому що вершин у офтальмології багато.