Фахівці у клініці «Ексімер» (Одеса) проводять діагностику та лікування серед найменших пацієнтів. З самого народження дитина має деякі безумовні зорові рефлекси:
- пряма та співдружна реакція зіниць на світ;
- короткочасний рефлекс повороту очей та голови до джерела світла;
- спроба стеження за об’єктом, що рухається.
Надалі, у міру дорослішання, поступово розвиваються й інші зорові функції, про які ми розповімо.
Світлова чутливість
Світлова чутливість виникає відразу після народження. З перших днів життя світло надає стимулювальну дію на розвиток зорового апарату дитини та є основою формування всіх її функцій.
Проте під впливом світла новонародженого не виникає зоровий образ, а викликаються переважно неадекватні захисні реакції. Світлова чутливість суттєво підвищується, до кінця першого півріччя життя відповідає 2/3 її рівня у дорослого.
Знижена світлова чутливість у новонароджених пояснюється недостатнім розвитком зорової системи, зокрема сітківки — найтоншої внутрішньої оболонки ока, що сприймає світло та перетворює його на нервові імпульси.
Розширення зіниці у темряві у дітей віком до року відбувається повільніше, ніж її звуження від світла. Але вже на 2-3-му тижні через появу умовно-рефлекторних зв’язків починається ускладнення діяльності зорової системи, формування та вдосконалення функцій предметного, колірного та просторового зору.
Центральний зір у дітей до року
Центральний зір з’являється у малюка на 2-3 місяці життя. Потім відбувається його поступове вдосконалення від здатності виявляти предмет до вміння його розпізнавати.
Розрізняти найпростіші предмети дозволяє відповідний рівень розвитку зорової системи, тоді як розпізнавання складних образів пов’язані з розвитком інтелекту.
На 2-3-му місяці життя дитина помічає груди матері. На 4-6-му місяці вона реагує на появу поряд чийогось обличчя. На 7-10-му місяці малюк може розпізнавати геометричні форми (куб, піраміда, конус, куля).
Повне сприйняття форми предметів і нормальна гострота зору розвиваються лише до періоду шкільного навчання.
Визначення гостроти зору у дітей віком до року показує низькі результати. У новонароджених вона становить 0,005–0,015. Протягом перших місяців поступово збільшується до 0,01-0,03. І лише до 6-7 років досягає 0,8-1.
Одночасно з гостротою зору розвивається сприйняття кольору. За даними досліджень, здатність розпізнавати кольори з’являється у дитини у віці 2-6 місяців. Починається вона зі сприйняття червоного кольору. Можливість розпізнавати кольори короткохвильової частини спектра (зелений, синій) з’являється пізніше.
До 4-5 років колірний зір у дітей вже добре розвинений, але продовжує вдосконалюватися. Аномалії відчуття кольору у них зустрічаються приблизно з такою ж частотою і в таких же співвідношеннях між особами чоловічої та жіночої статі, як і у дорослих.
Межі поля зору у дітей дошкільного віку приблизно на 10% вужче, ніж у дорослих. До шкільного віку вони сягають нормальних величин.
Бінокулярний (об’ємний, стереоскопічний) зір
Бінокулярний зір розвивається пізніше, ніж інші зорові функції. Головна його особливість полягає у точнішій оцінці третього просторового виміру – глибини простору.
Можна назвати кілька основних етапів розвитку просторового зору у дітей.
При народженні малюк свідомого зору немає. Під впливом яскравого світла у нього звужується зіниця, закриваються повіки, голова поштовхом відкидається назад, проте очі при цьому безцільно блукають незалежно один від одного.
Через 2-5 тижнів яскраве світло вже спонукає дитину утримувати очі відносно нерухомо та уважно дивитися на світлову поверхню.
До кінця першого місяця життя оптичне подразнення периферії сітківки викликає рефлекторний рух ока, внаслідок чого світловий об’єкт сприймається центром сітківки. Безцільне блукання кожного ока змінюється узгодженим рухом обох очей. Формується фізіологічна основа бінокулярного зору.
Так, бінокулярна зорова система формується, попри те, що є неповноцінність монокулярних зорових систем, і випереджає їх розвиток. Це відбувається, щоб насамперед забезпечити просторове сприйняття, що сприяє кращому пристосуванню організму до умов зовнішнього середовища.
Протягом 2-го місяця життя малюк починає освоювати ближній простір. Спочатку об’єкти поблизу видно у двох вимірах (висота та ширина), але завдяки дотику відчутні у трьох вимірах (висота, ширина та глибина). Закладаються перші уявлення про об’ємність предметів.
На 4-му місяці життя у дітей розвивається хапальний рефлекс. При цьому напрямок предметів більшість дітей визначають правильно, але відстань оцінюється неправильно. Дитина помиляється також у визначенні об’ємності предметів: вона намагається схопити сонячні відблиски й тіні, що рухаються.
З другого півріччя життя починається освоєння далекого простору. Дотик при цьому замінюють повзання та ходьба. Вони дозволяють зіставляти відстань, на яку переміщується тіло, зі змінами величини зображень на сітківці та тонусу окорухових м’язів. Так створюються зорові уявлення про відстань. Ця функція забезпечує тривимірне сприйняття простору та сумісна лише з повною узгодженістю рухів очних яблук і симетрією у їх положенні.
Механізм орієнтації у просторі виходить за рамки зорової системи та є продуктом складної діяльності мозку. Тому розвиток просторового сприйняття тісно пов’язаний з пізнавальною діяльністю дитини.
Якщо є проблеми з розвитком зорових функцій, патології очей, в офтальмологічному центрі «Ексімер» (Одеса) є всі можливості для якісної діагностики та лікування.
